Цінності під час війни

Існує думка, що війна дуже швидко викрила справжні цінності багатьох людей і компаній. Зрозуміло, що ті компанії, які сподіваються на відродження після Перемоги, перш за все повинні думати про збереження Людей, які працюють в компанії. Так, саме Людей, а не співробітників чи персоналу, чи, не дай Бог, людського ресурсу. Без Людей компанії не існують. Які б технологічними або інноваційними вони не були.

І дуже приємно спостерігати за тим, що такі компанії існують. Так, кілька фактів за даними сайту forbes.ua:

30% компаній виплатили зарплату за один-два місяці наперед та/або прискорили виплату бонусів. Ще 40% виплатили разову допомогу у розмірі від 5000 грн до одного-двох окладів. Понад 20% компаній виплачували надбавки за роботу в зонах із підвищеним рівнем ризику та зберігали протягом трьох місяців зарплату персоналу на окупованих територіях;

90% забезпечили евакуацію та розміщення персоналу у безпечні регіони України, зорганізували проживання або оплачували оренду житла;

понад 70% компаній оплачували житло внутрішньо переміщеним особам та особам за кордоном. Понад 45% компаній визначили політику або обговорили виплати для працівників, які втратили власне житло: компанії готові оплачувати оренду житла до кінця року або надати фінансову допомогу чи безвідсоткову позику на відновлення.

До речі, компанія МакДональдз, яка закрила всі свої ресторани (до недавнього часу) в Україні, виплачувала заробітну плату всім свої працівникам, при цьому займалася гуманітарною допомогою в сфері продуктового та медичного забезпечення.

Безліч компаній, в тому числі достатньо невеликих, вивозили своїх співробітників людей та їх родини з під обстрілів та забезпечували всім необхідним для проживання в більш безпечних регіонах країни, або навіть за кордоном.

Але існує й інша сторона медалі. Певна кількість компаній проявили себе з ненайкращого боку, зробивши своєю цінністю отримання прибутку, а не турботу про безпеку і здоров’я своїх співробітників.

До речі про цінності. Якщо до війни в корпоративному кодексі компанії було написано, що люди для компанії – це найважливіше, а під час війни їх звільняють заднім числом, позбавляючи всю сім’ю доходу, то варто чесно зізнатися, що це гасло було просто гучними словами. Саме такі моменти – труднощів і негараздів - дозволяють людям розгледіти реальне відношення до них - найманих працівників, зрозуміти чи мають цінність для керівників ті гарні і величні слова, які зазвичай пишуться в корпоративних кодексах компаній – «Робітник – наша найголовніша цінність». Дуже сумно, коли виявляється, що красиві слова існують лише на папері.

Деякі керівники маніпулювали терміном «лояльність». «Ви повинні, перш за все, врятувати компанію. Компанія має бути на першому місці. Буде робота - буде зарплата. Буде зарплата - зможете прогодувати родину.». Ці гасла можна було чути від деяких керівників, коли вони вимагали від своїх працівників трудових подвигів з ризиком для власного життя або життя їх близьких. І, мабуть, керівникам буває дуже важко зрозуміти, чому люди часто обирають одразу родину, без цього сумнівного посередника - роботи. Та істина очевидна - для людей робота - то можливість забезпечити достаток родини в майбутньому, а безпека - то можливість забезпечення більш цінного - життя рідних - вже сьогодні.

Але багато людей обирають саме роботу, бо голодна родина завтра - це жах, з яким не хоче зіткнутися жоден. А тому дуже сумно спостерігати, як в цей, дуже непростий для всіх час, керівництво компанії може шукати можливість оптимізації своїх витрат за рахунок зарплат робітників, розуміючи, що мало хто ризикне покинути роботу і залишитися без маленького, але гарантованого заробітку. І особливо дивно при цьому розуміти, що компанія очікує збільшення ефективності від робітників, які, судячи зі всього, мають бути просто вдячні за збереження за ними робочих місць. Мабуть, дуже важко зрозуміти, що взагалі рухає думки людей, які заробляють сотні тисяч, економлячи на тих, для кого важлива кожна гривня, щоб нагодувати родину.

Але, як вже було сказано, не все так погано. На початку ми привели багато прикладів, коли відношення до співробітників під час війни дає велику надію всім найманим працівникам знайти своє місце під сонцем і Керівника, якого можна поважати, в роботі.

Які ж висновки з усього цього? Бажаю всім власникам, геніальним генеральним директорам відноситись до свої працівників так, щоб вони самі хотіли рятувати компанію та працювати в ній, не зважаючи на тимчасові складнощі.

Можливо, це і є справжня «лояльність»? НМСД, звісно…

Збіг будь-яких фактів, схожість прикладів та компаній, наведених вище, є випадковим.